«Суть злості полягає в тому, що вона розчиняється лише тоді, коли її справді чують і розуміють, без застережень», – Карл Роджерс.
Всі діти, як і всі дорослі, інколи зляться. Гнів – це реакція організму, яка захищає нас, коли ми відчуваємо загрозу. Люди зляться не тільки у відповідь на зовнішні загрози, але й коли трапляється щось, що нагадує нам про минулі невдачі та розчарування. Отже, коли наш власний страх, розчарування, біль чи горе занадто засмучують, ми схильні гніватися, а то й навіть інколи нападати на інших. Гнів не позбавляє від болю, але він змушує нас почуватися менш безсилим і тимчасово приглушує біль.
Звичайно, це стосується і дітей. І, оскільки, у дітей немає контексту для їх засмучень, невелике розчарування може здатися кінцем світу. Гірше того, оскільки у них немає повністю розвиненої лобної кори, яка допомагала б їм у процесі саморегуляції, діти ще більш схильні до бійки, коли вони злі. Тоді ж як можна очікувати від них конструктивної боротьби зі злістю, якщо часто ми, дорослі, самі цього не робимо?
Відчувати психологічний дискомфорт – це природно для дитини, потрібно просто давати йому можливість позбутися від нього правильно. Сам малюк ще не розуміє, як йому справлятися з проблемами, з його почуттями і переживаннями, і як їх правильно висловлювати. З самого початку свого життя він може проявляти їх лише плачем, так він повідомляє про свої неприємні емоції. Коли дитина підростає і вчиться говорити – за допомогою сліз і промовляння почуттів, які його турбують. На щастя, коли мозок дітей розвивається, вони набувають здатності конструктивно управляти своїм гнівом. Проте, це відбувається тільки тоді, коли вони живуть там, де з гнівом справляються здоровим способом. Малюкові потрібно пояснити, що вираження своїх емоцій – це природний процес, якого не слід соромитися. Він просто повинен навчитися їх розрізняти, правильно інтерпретувати і висловлювати.
Якщо емоція виникла, вона не може просто так зникнути. Для її виходу є три шляхи:
– залишитись і накопичуватись в тілі людини. Більшість батьків роблять найпоширенішу помилку у вихованні дітей, використовуючи фрази типу: «Не плач!», «Перестань!», «Не кричи», «Злитись – погано», «Не ображайся» та ін. Бажаючи бути хорошими для своїх батьків, а потім і для суспільства, ми закриваємо свої почуття глибоко всередині. Придушені емоції поступово накопичуються, і, з часом, вони виходять назовні, але вже з симптомами психічного розладу чи хвороби.
– вийти назовні «природньою» реакцією. Це один з найпростіших шляхів виходу емоцій – інстинктивно дати здачі. Проте, дуже важливо навчити і себе, і дитину висловлювати свої почуття і емоції, не завдаючи шкоди оточуючим, елементарно для того, щоб зберегти своє фізичне та емоційне здоров’я. Від батьків часто чути: «Якщо тебе ображають – вдар кривдника у відповідь, ну а що, він же перший почав». На тебе накричали – прийди додому і накричи на інших. Можливо, в якийсь момент, після такого виходу емоцій, дитині і може стати легше, але пізніше будувати і підтримувати дружбу буде складно.
– виражати емоції екологічно для себе і оточуючих. У період дорослішання батьки повинні навчити дитину не пригнічувати свої почуття і емоції, а пояснити, як їх контролювати, як ними управляти, і що зробити, якщо вони з’явилися.
Як виглядає «екологічне» вираження емоцій для дитини?
- Почніть із себе. Ваша робота, коли дитина злиться, – це завжди залишатися спокійним. Адже, спокійна присутність дорослого, навіть коли дитина гнівається, допомагає їй почуватися в безпеці. І це те, що допомагає малечі розвивати нервові шляхи в мозку, які відключають реакцію «бий або кричи» і дозволяють лобовій корі, «раціональному центру», взяти верх.
- Допоможіть дитині зрозуміти, що з нею відбувається. Ваша дитина повинна знати, що ви розумієте і готові допомогти. Озвучте емоцію та причину цих почуттів: «Я бачу, що ти засмутився …», «Звичайно, тобі неприємно …», «Ти злишся, тому …». Поки ми приймаємо гнів нашої дитини і залишаємось спокійними, вона закладає нервові шляхи і засвоює емоційні навички, щоб заспокоїтись і спілкуватися, як вона почувається, не завдаючи шкоди людям чи майну.
- Встановіть межі агресивності. Дозволити почуття – не означає, що ми допускаємо руйнівні дії. Ніколи не можна дозволяти дітям бити інших, зокрема батьків. Коли вони це роблять, вони завжди просять, щоб ми встановили обмеження і допомогли їм стримати свій гнів. Скажіть: «Ти можеш бути настільки злим, наскільки хочеш, але я не дозволяю тобі мене бити. Я захищу нас усіх. Ти можеш сказати мені, як ти гніваєшся, не завдаючи мені шкоди».
- Не залишайте дитину, щоб вона сама «заспокоїлася». Ваша мета, коли ваша дитина злиться або засмучується, – відновити почуття безпеки, що вимагає вашої спокійної присутності. Замість “тайм-ауту”, який дає дітям повідомлення про те, що вони залишаються наодинці з цими великими, страшними почуттями, спробуйте залишитись зі своєю дитиною та допоможіть їй пережити свої почуття. Ви будете вражені тим, як ваша дитина починає проявляти більше самоконтролю, коли ви застосовуєте цю практику, тому що вона почуватиметься менш безпомічною та самотньою. Не потрібно багато говорити, промовляйте: «я тут … ти в безпеці … я слухаю…я розумію…я з тобою».
- Не намагайтесь переключити дитину. Не можна сміятися, знущатися над дитиною, дразнити її, а тим більше обзивати або ігнорувати. Коли дитина злиться, не варто її загравати чи пробувати відволікти на щось. Проговоріть те, що вона відчуває, приєднайтесь до її емоцій, покажіть, що ви розумієте її. Спокійним тоном поясніть, чому бажання дитини зараз не може бути виконаним.
6. Дайте своїй дитині способи керувати своїми гнівними поривами. Діти потребують навичок, щоб керувати своїм гнівом в певний момент. Коли ваша дитина буде спокійна, складіть разом список конструктивних способів впоратися з емоціями, потренуйтеся і помістіть список на видне місце.
Пропонуємо декілька ідей:
– навчіть дитину користуватися кнопкою «ПАУЗА», рахуючи до чотирьох, поки робите вдих носом, та рахуєте до восьми, поки видихаєте носом. Також можна використовувати будь-які дихальні вправи, майндфулнес, медитації;
– ввімкніть музику та станцюйте «сердитий танець»;
– з старшими дітками ви можете намалювати або написати на папері те, на що вона злиться, а потім люто розірвати це на крихітні шматочки;
– візьміть дві подушки або м’яча, продемонструйте на них як можна виплескувати свою злість;
– виліпіть з пластиліну або кольорового тіста об’єкт злості чи смутку. Зробіть з ним те, що забажає дитина;
– навчіть дитину промовляти ситуацію, що склалася і разом шукати шляхи виходу з неї. Якщо щось зламалося, це можна полагодити, якщо стався конфлікт, то з нього завжди можливо знайти вихід. Допомога в такій ситуації здатні надати рольові ігри з іграшками;
– вираження емоцій через чергування м’язової напруги та розслаблення, тобто, можуть підійти будь-які заняття спортом, пробіжки, прогулянки. Малювання, співи, плавання – також є конструктивними виходами наших емоцій.
Якщо після кількох місяців гарних зусиль ви не відчуваєте, що щось змінюється, не соромтеся звертатися за допомогою до фахівця.
За матеріалами Вікторії Яворської
Використані джерела: Peaceful Parent, Happy Kids: How to Stop Yelling and Start Connecting (Laura Markham) Raising An Emotionally Intelligent Child (John Gottman)
Детальніше про ігрові активності для екологічного вираження агресії
